Поезія «Не міняйте любов на пляшку…»
У повітрі мрії кружляли,
Кожна з них промінчиком сонця,
Полетіла туди де чекали,
Виглядаючи у віконце….
І посеред яскравих мрій
Миготіла мрія хлоп’яти,
Що сховавшись в кімнаті своїй,
Виглядав із роботи тата…
Шум надворі, – острах в очах,
Голос тата розвіяв надії,
Знову випив… У серці – страх…
Розчинилась в повітрі мрія…
Не потрібні йому цяцьки,
Ні смартфони, ні перемоги,
Лиш би тато більше не пив.
Оковитої до знемоги…
Лиш не бачити б дорогі
Очі татові захмелілі,
Бо вони тоді не такі,
Не ласкаві, а збайдужілі…
Не проникливі, не свої,
А холодні , чужі до болю…
Глянеш в них – і холод в душі
Мов не тато поруч з тобою…
Не могло зрозуміти хлоп’я
Як у татові дорогому
Можуть жити два різні я –
Той свідомий і несвідомий…
Той, що любить понад усе
І до серденька пригортає…
І отой, що поглядом б’є
І їх з мамою ображає…
Той, що грається з ним в м’яча
І на ніч казочки читає,
І отой, від якого душа,
Вкрита холодом замерзає…
– Спати, хутко, що там за шум? –
З коридору вмить залунало…
І хлоп’ятко бігом – бігом
Під периною заховалось…
Шепотіли малі вуста:
– Милий Боже, Тебе благою,
Хай не п’є оковиту татусь,
Буду чемний завжди, обіцяю…
Намочила щоку сльоза,
Тихо янгол торкнувся маляти:
– Спи, маленький, молитва твоя
Із кайданів визволить тата…
Рветься серденько із грудей,
І кричить мов зранена пташка
– Не калічте своїх дітей
Не міняйте любов на пляшку…!
Бо минатимуть скоро дні
Час стиратиме світлі миті,
І незчуєтесь, як чужі
Стануть Вам найдорожчі діти…
22.08.2020
© Автор Британ Галина Ярославівна
Поезія “Не шкодуйте часу…”
– Мам, посидь зі мною…
– Мам, допоможи…
– Можна я з тобою?
– Що це, підкажи…?
Час минає стрімко,
Мов ріка тече,
Виростають діти
Змінюється все…
– Син, посидь ще трішки…
– Синку, не спіши…
– Подаруй усмішку…
– Як ти? Розкажи…
Не шкодуйте часу
Для доні чи сина,
Бо найбільше щастя
Бути поруч з ними….
26.12.2019р.
© Автор Британ Галина Ярославівна
Тихо грався хлопчик у кімнаті,
Іграшки навкруг, машинки, трасси,
І конструктори і літачки крилаті,
Все що може лиш дитя бажати…
В коридорі двері заскрипіли,
Хлопчик скрикнув – “Татко повернувся!”
Оченята щастям засвітились,
І побіг до татка, пригорнувся.
“Таточку, татусю, ти стомився,
Допізна був на роботі знову,
В мене новий м’ячик, подивися,
У футбол пограємо з тобою?”
“Знаєш, рідний, сил немає зовсім,
Може завтра, добре, мій синочку?”
“Але тату, завтра знов робота…”
– Смикав хлопчик тата за сорочку.
“Сину, треба ж гроші заробляти,
Треба ж їсти нам і одягатись,
А тобі пора вже міцно спати,
Йди швиденько, у свою кімнату”.
Ніч минула, тільки сонце встало,
Хлопчик із кімнати виглядає,
Кухня пахне ароматом кави,
“Тату, ось”, – скарбничку простягає.
“Що це, синку?”, – батько здивувався,
“Це моя скарбничка, хочу тату,
Я купити, трішки, твого часу,
Щоб могли ми у футбол пограти.
Може стане хоч би на годинку,
День сьогодні сонячний, безхмарний,
А отут неподалік біля будинку,
Є футбольне поле, дуже гарне…”
Обпікала тата ця скарбничка,
Наче в душу біллю проникала,
Поглядом пекло маленьке личко,
Що так щиро відповідь чекало…
Обійняв синочка, ком у горлі…
“Ти пробач, синочку, ти пробач…
Ми пограємо в футбол сьогодні,
Покажи мені свій новий м’яч…”
Так, робота нам потрібна всім,
І потрібні ті злощасні папірці…
Та цілком не віддавайтесь їй,
Щоби потім не пекло в душі…
16.08.2017
© Автор Британ Галина Ярославівна
Комментарии
Отправить комментарий